Команда інженерів MIT змоделювала крихітні двигуни, які живляться світлом. Загалом, вчені займалися розробками різноманітних пристосувань досить давно, проте майже всі вони вимагали лазерного променя чи інших складних джерел світла. Дослідники у MIT говорять, що їх підхід полягає в отриманні різних цікавих механічних ефектів за умов використання найпростішого світла.

Доктор Ілік та його колеги зосередили свою увагу на проектуванні такої частинки, яка б могла управлятися за допомогою простого джерела світла. Вчені моделювали асиметричні частинки, відомі як частинки Януса. «Подвійні» частинки мають мікрометр у діаметрі та складаються з кремнезему. Половина кожної частинки вкрита золотом.
Під впливом світла частинки скеровують свою вісь симетрії у відповідності з орієнтацією променя. Одночасно частинки, що опромінюються світлом, починають рівномірно крутитися. Змінюючи колір світла, вчені виявили, що вони можуть змінювати швидкість обертання частинок. Один промінь може підсилити декілька частинок одночасно: вони ніби зчіплюються.

Вчені припускають, що у майбутньому оптичні «наномотори» можуть використовуватися у медичних процедурах, адже їх рух та розташування всередині людського тіла можна буде скеровувати саме за допомогою простого світла. Загалом, висновки дослідження деталізовані у журналі Science Advances: дослідники вважають, що сфера використання їх винаходу буде постійно розширюватися.

Доктор Ілік говорить:

«Оскільки наш підхід не вимагає формування світлового поля, один промінь світла може одночасно керувати великою кількістю частинок. Досягнення такої «поведінки» частинок буде представляти значний інтерес  для спільноти вчених, які вивчають оптичні маніпуляції наночастинками.»

Загалом, стаття вказує, що формування топології світла за допомогою обертання або орбітальної модифікації є потужним інструментом для маніпуляції речовиною в наномасштабі. Звичайно, такі методи зосереджені на формуванні пучка світла, що падає, а не на повній взаємодії світла з об’єктом, що підлягає маніпуляції.
Дослідники намагаються показати, що побудова топології фазового простору взаємодії світлових частинок є принципово більш універсальним підходом, що дозволяє отримати динаміку, яка може бути недосяжною шляхом формування світла окремо.

Таким чином оптично асиметричні частинки Януса можуть стати стабільними нанорозмірними двигунами навіть в оптичному векторному полі крутного моменту. Крім того, змінюючи довжину хвилі світла, що падає, можна контролювати кількість, орієнтацію та стійкість вихрових станів. Ці результати показують, що поєднання топології фазового простору та асиметрії частинок може забезпечити новий рівень свободи при проектуванні наночастинок для оптимального зовнішнього маніпулювання у ряді нано-оптимомеханічних дослідів та завдань.