1 січня в The New York Times вийшла стаття “Ukraine’s Lofty Ambitions, Fallen to Earth“, присвячена українській космонавтиці. Вже вкотре світові медіа-гіганти звертають увагу на жалюгідний стан, в якому опинилася українська наука. Це вкрай сумно, адже з Космосом у нас завжди були особливі стосунки.

Колись Україна була життєво важливою частиною радянської космічної програми. Наші підприємства “Арсенал”, “Моноліт”, “Комунар”, а також Євпаторійський космічний центр грали одну з головних ролей в підготовці та запускові першого штучного супутника Землі в 1954 році. В 60-ті, у період активних космічних перегонів на території УРСР велася розробка та виробництво складних приладів для космічних об’єктів – бортової автоматики, систем керування і т. п. Саме на території нашої держави розміщувалося всесвітньо відоме конструкторське бюро “Південне”.

Після розпаду СРСР все це було втрачено. В період економічної розрухи питання польотів у Космос виглядало не дуже актуальним і пріоритетним. Фактично, завдяки указові Президента від 1992 року при Кабінеті Міністрів України було створено Національне космічне агентство України, яке допомогло хоча б юридично зберегти українську космонавтику. Проте, вона стала існувати в ефемерному стані “кота Шредінґера”. Наша космічна програма ніби й є, але її й нема. Сумно, але сьогодні в державі, де колись активно пропагувалася ідея польотів у Космос та були свої космічні розробки, дітям розказують про зірки на нічному небі з допомогою планетарію, побудованому з мішків для сміття. Як кажуть, і сміх, і гріх.

Зараз, розхитана війною та політичними потрясіннями, нація намагається дотримуватися своїх наукових традицій. Й плакати хочеться не лише за Космосом, а й через ту плеяду фанатиків-науковців, яка лишилася. Біолог Ірина Прокоф’єва-Харитонова вже понад 10 років зберігає банки з бактеріями. Їх планувалося відправити на МКС. Тетяна Ковальчук-Скороходник з Українського космічного агентства створила згаданий планетарій з пакетів, щоб розповісти дітям-біженцям та сиротам про зірки. Георгій Ульянович Ковальчук, колишній астроном, а тепер пенсіонер, власними зусиллями підтримує життя музею астрономії в Києві. Він також ремонтує застаріле обладнання обсерваторії з допомогою різного мотлоху. Й таких фанатиків справи, які намагаються підтримати найдорожчу галузь у світі без будь-яких ресурсів та допомоги, у нас сотні.

Що ми маємо сьогодні? Металеві гірки-ракети на дитячих майданчиках. Експерименти, що стоять заморожені вже більше ніж 10 років, обсерваторії з пакетів, астрономів, біологів, фізиків, що живуть ентузіазмом та надією на нормальну наукову роботу. Варто згадати й занепалий музей космонавтики в Житомирі (звідки, до речі, родом батько радянської космонавтики Сергій Корольов). Гроші треба виділяти не лише на декомунізацію. Намагаючись позбавитись привидів минулого в назвах вулиць та міст, ми зберігаємо їх в наших наукових інститутах, дослідних центрах у вигляді застарілого радянського обладнання, літератури та запорошених наукових проектів.