Протягом всієї історії люди часто помирали за ідеї, в які вони вірили, а вчені неодноразово намагалися встановити причини такої жертовності. Серед ймовірних факторів називали колективну ідентичність, ворожість з боку представників поза групою і навіть психічні розлади та депресію. Проте нові дослідження під керівництвом професора Харві Вайтхауза, декана Центру антропології та розуму з Оксфорду, вказують, що існує унікальний психологічний процес, який може відігравати ключову роль в мотивації остаточної жертви.

Зроблені науковцями висновки базуються на декількох десятиліттях досліджень. Останні включали не лише опитування та інтерв’ю, проте й польові дослідження груп, члени яких помирали один за одного в бою. Учасниками досліджень були ісламські фундаменталісти, футбольні фани, члени клубів бойових мистецтв, племінні воїни і т.п. Вчені виявили, що ключовим психологічним процесом, що мотивує до “остаточної жертви” є “злиття ідентичності“.

Злиття ідентичності — це внутрішнє відчуття ідентичності з групою. Ця конструкція була розроблена соціальним психологом Білом Суоном з Техаського університету. Вона є більш сильним мотиватором до самопожертви, ніж проста ідентифікація з групою. Злиття ідентичності є результатом відчуття спільної сутності, що виникає через обмін емоційними життєвими переживаннями.

Дослідження показало, що сприйняття спільної сутності буквально сплавляє місцеві групи завдяки обміну емоційно інтенсивними подіями з іншими та/або віри в те, що члени групи подібні до біологічних родичів. Такі відносини спричиняють форму психологічного братства та прагнення захищати один одного. Все це кінець кінцем може вести до самопожертви.

Однак головна мета вчених була не все ж не виявити причини героїчної самопожертви, а розкрити суть суїцидального тероризму та розробити ефективну для нього противагу, оскільки він певною мірою також є виявом остаточної жертви. Нове дослідження, проведене командою Вайтхауза, продемонструвало, що саме злиття є основним фактором, котрий керує поведінкою терористів-смертників. Як зазначив професор:

“Багато людей дотримуються того, що можна вважати “екстремістськими” переконаннями, проте лише незначна меншість здійснює терористичні звірства; наше дослідження фокусується саме на цій незначній меншості”.

Як зазначив Вайтхауз, використання сили та примусу для запобігання екстремістської поведінки може навпаки мати дуже неприємні наслідки. Дослідник зі своє командою сподіваються, що отримані ними результати допоможуть політикам розробити більш дієву стратегію протидії насильницькому екстремізму. Професор Вайтхауз додав:

“Замість того, щоб говорити про дерадикалізацію екстремістів, таких як ісламські бойовики, може бути більше сенсу спробувати їх “розділяти”. Злиття ідентичностей мотивується почуттями спільної сутності, тому ми повинні починати з пошуку причин, що приводять до таких почуттів. Це означає вивчення спогадів, за допомогою яких підробляються особисті ідентичності, і процесів, за допомогою яких така ідентифікація ділиться з іншими членами групи. Звичайно, етика втручань, заснованих на цих ідеях, потребує ретельної перевірки та контролю “.

Для того, щоб ця протидія була ефективна, до неї мають бути залучені не лише учасники самих  екстремістських організацій, проте й всі прошарки суспільства, дотичні до них: батьки, вчителі, релігійні лідери, колеги по роботі. Крім того, науковці рекомендують використовувати динаміку груп, постраждалих в ході конфліктів, в мирних цілях. Тобто активно залучати їх для відновлення своїх громад та налагодження мирного життя.