Однією з найдивніших та наймиліших пар минулого кіно-року були Ка та Джої з “Той, що біжить по лезу 2049”. Їх стосунки подекуди здавалися щирішими та більш люблячими, ніж між людьми. І в недалекому майбутньому кожен в перспективі зможе отримати собі свою “Джої”, адже японська корпорація Gatebox намагається створити щось подібне.

Azuma Hikari

Кіношна Джої являє собою інтелектуальну голограму, що була поставлена на масове виробництво. У фільмі вона виступала як ідеальний партнер та була здатна вчитися в ході своїх стосунків з власником і міняти власну індивідуальність відповідно до настрою хазяїна. Звичайно “Джої” від Gatebox, котру між іншим, звати Azuma Hikari, поступається своєму кіношному прототипу в реалістичності. Це голографічний штучний інтелект, що проектується в середині циліндричної трубки та може грати роль товариша та підтримувати інтимні відносини.

Azuma Hikari обожнює аніме й сама виглядає, як типова героїня японських анімаційних фільмів чи манг. Вона “вміє” смажити яйця, обожнює пончики та аніме й ненавидить комах. Продукт орієнтований на чоловіків. Azuma може ніжно збудити зранку та радісно привітати по поверненню додому. Таким чином цей штучний інтелект симулює сімейне життя для одиноких японських чоловіків, кількість яких постійно зростає. Й хоча серед функціонала Azuma Hikari немає вдоволення сексуальних потреб, проте сьогодні вже є безліч інших компаній, котрі створюють роботів секс-партнерів.

І на фоні всіх цих тенденцій ряд критиків висловлюють свої побоювання. Вони стверджують: подібні стосунки з роботами є ілюзорними та фальшивими, оскільки в їх основі лежать перцептивні трюки, нав’язані комерційними корпораціями. Крім того багатьох турбує те, які наслідки використання таких роботів матиме для реальних людей (особливо жінок) та суспільства. Водночас є й ті, хто виступає на захист цих тенденцій, оскільки вважають, що стосунки з роботами можуть доповнювати та зміцнювати наявні стосунки між людьми.

Сурогатне кохання

Стосунки людини й робота є далекими від філософського ідеалу любові. Філософи підкреслюють необхідність взаємного зобов’язання в будь-яких вагомих стосунках. Не достатньо, щоб лише ви відчували сильний емоційних зв’язок — необхідно, щоб і протилежна сторона відчувала аналогічну прив’язаність до вас. Роботи зможуть відтворити кохання в своїй поведінці: говорити правильні слова та роботи правильні дії, проте їх продуктивність буде недостатньою. Філософи Свен Ніхолм та Лілі Френк з Технологічного університету Ейндговену зазначають:

“Якби любов зводилася до певних поведінкових патернів, ми могли б найняти актора, щоб “пройти крізь емоції”… Проте, згідно з поширеною концепцією, це було б не справжнє кохання, яким би талановитим актор би не був. Те, що відбувається “в середині”, має величезне значення для досягнення чи не-досягнення взаємного кохання”.

Ба більше, навіть якби робот був здатен до будь-якої взаємної прив’язаності, він мав би віддати її добровільно. Ще в 2010 році британський біхевіорист Ділан Еванс зазначив:

“Хоча люди й прагнуть відданості та вірності від своїх партнерів, вони хочуть, щоб ці речі були результатом постійного вибору”.

А це зводить нанівець будь-яку можливість значущих стосунків з роботом, бо вони не захочуть вас кохати, вони будуть запрограмовані на це, щоб служити комерційним інтересам своїх корпоративних творців.

Відходячи від ідеалу

І на перший погляд ці потужні заперечення проти стосунків робот—людина є дуже переконливими. Однак цитуючи “Міфологію трансгуманізму” філософа Майкла Хаускеллера:

“Важко зрозуміти, з чого ця любов…має складатися, якщо не з якогось виду люблячої поведінки… якщо поведінка [нашого коханого] стосовно нас є незмінно турботливою, люблячою та сповненою поваги до наших потреб, тоді ми не будемо дійсно знати, що робити з претензією, що вони насправді не люблять нас, але лише здається, що роблять це”.

Хаускеллер стверджує, що для того, щоб переконати нас, що наші люди-партнери кохають нас, достатньо лише певної моделі поведінки, в щирості якої ми не сумніваємося.

Ось тут і ховається ключова проблема. Адже в нас є причина для таких сумнівів. Ми маємо конкретне пояснення, чому робот поводить себе так, а саме — через програму, створену третьою стороною. Остання має приховані мотиви, котрі позбавляють нас віри в те, що дії робота щось означають чи виражають. Однак так само ми можемо стверджувати, що люди самі, кінець кінцем, запрограмовані еволюцією та культурою для розвитку прив’язаностей один до одного.

Сумніви значущості стосунків з роботом викликає також те, що штучний розум може слугувати інтересам третьої сторони та зрадити свого власника в певний момент. Однак і людські відносини не позбавлені цього. Як зазначив філософ Александр Немахас у своєму творі “Про дружбу”, ця тендітність та можливість зради й роблять щирі людські взаємини цінними. А щодо свободи волі та вибору, які ніби-то властиві людям, теоретично ніщо не заважатиме нам в майбутньому надати її і роботам.

Проте однією з основних етичних перешкод проти стосунків робот-людина є втілення в сучасних роботах проблемних гендерних та сексуальних стереотипів, ідеалів любові та сексуального бажання. Особливо турбує деяких критиків те, що роботи можуть утвердити міфи зґвалтування. Подібні дебати вже точилися в суспільстві в роки утвердження та популяризації порнографії. Також результатом появи партнерів-роботів може стати нормалізація “немоногамії”.

Безсумнівно, надалі збільшуватиметься кількість роботів-партнерів не лише для чоловіків, але й для жінок. Люди поступово звикають до напівштучних стосунків в кіберпросторі. Ми спостерігаємо світові тенденції посилення індивідуалізму та складнощів з налаштування міжособистісних відносин. При цьому людина лишається соціальною істотою, якій потрібен хоча б якийсь супутник для повноцінного життя.