Вчені нарешті визначилися зі складом атмосфери Урана: якби якась нещасна людина потрапила туди, їй би довелося дихати ротом. Попри давню історію досліджень планети, композиція її атмосфери довго лишалася таємницею.

Навкруги Урана літають речовини, які сильно пахнуть. У верхній атмосфері планети хмари складаються переважно з сірководню – саме він робить зіпсовані яйця такими смердючими. Провідний автор дослідження Патрік Ірвін з Оксфордського університету заявив, що людині довелося б непереливки, якби вона вирішила зануритися до атмосфери Урана. Крім запахів, на неї б чекали неминуча задуха та заклякання – температура -200 за Цельсієм та метан, водень і гелій навкруги. І швидше за все, ці умови вбили б будь-кого раніше за сморід.

Дослідники вже давно замислювалися про склад хмар у верхній атмосфері Урана – зокрема, чи переважає в них аміачний лід, як на Юпітері та Сатурні, чи сірководневий. Відповідь здавалася невловимою, адже важко зробити спостереження з необхідною деталізацією на далекому Урані. (Ті ж самі Юпітер і Сатурн ближчі до Землі та мали свої орбітальні місії. Уран відвідали тільки один раз – короткий проліт зонду NASA’s Voyager 2 в січні 1986 року).

Ірвін та його колеги вивчали повітря Урана за допомогою Інфрачервоного інтегрального польового спектрометра (NIFS), інструменту на 8-ми метровому телескопі Gemini North на Гаваях. NIFS досліджував сонячне світло, відбите від атмосфери трохи вище хмар Урана, і все вказувало на наявність сигнатур сірководню.

“Крихітна кількість залишається над хмарами у вигляді насиченої пари. Саме тому настільки складно захопити сигнатури аміаку та сірководню над хмарами Урана. Найкращі здатності телескопа Gemini нарешті надали нам таку щасливу можливість”.

– співавтор Лі Флетчер з Університету Лестера, Англія. 

Хмари Нептуна, ймовірно, подібні до тих, що існують навколо Урана, повідомляють дослідники. Величезна різниця між хмарами цих двох “льодяних гігантів” і хмарами Юпітера та Сатурна гіпотетично простежується до середовища їх формування: Уран та Нептун формувалися набагато далі від Сонця, ніж два газових гіганти.

На думку Флетчера, під час утворення нашої Сонячної системи баланс між азотом і сіркою, а отже, і аміаком та нововідкритим сірководнем Урана, визначався температурою та розташуванням планети.

Дослідження було опубліковано в журналі Nature Astronomy.